Євген Маланюк
ОДНА ПІСНЯВ кінці греблі Шумлять верби… Бува, почуєш пісню і спахнешПекучим болем пізньої любови —І от — далечина Твоїх безмеж,Твоїх небес нестриманая повінь:Пливе, пливе блакитна широчінь,Росте, росте співучим колом обрій;Від білих хмар лиш смарагдова тіньБіжить ланами, лиш вітри недобріНапружують свій навіженний чвал…О, як забуть Тебе, єдину в світі!Твій зір мені ясніш за сонце … Читать далее