Доктор биологических и кандидат медицинских наук, первый председатель украинского общества имени Т. Г. Шевченко в Санкт-Петербурге
Перший голова українського товариства імені Т. Г. Шевченка в Санкт-Петербурзі Кононенко Олександр Макарович (15.9.1923 – 1.5.2005) народився в селі Красносілля Знаменського району Кіровоградської області. Батько його — Макар Кузьмич Кононенко був одним із ведучих хірургів України в 40–60‑х роках минулого століття.
Після закінчення школи в Кіровограді Олександр Кононенко поступив до Ленінградського університету на фізичний факультет. Закінчивши університет з червоним дипломом, отримав запрошення на роботу до Курчатовського інституту ядерної фізики в Москві. Йому також пропонують вступити до аспірантури в университеті. Але одночасно талановитому та ініціативному молодому спеціалісту пропонують стати комсомольским ватажком. Олександр Кононенко не тільки відмовився від цих пропозицій, але заявив про відсутність бажання вступати й до КПРС.
Ця життєва позиція вплинула на долю молодого вченого. Університет відмовив Кононенку в аспірантурі, але Олександр поступив до аспірантури Центрального науково–дослідницького рентгенологічного інституту (ЦНІРІ). Він захистив кандидатську дисертацію по суміжній науковій спеціальності – біофізиці й отримав звання кандидата медицинських наук.
Він працював науковим співпрацівником ЦНІРІ. Тут він захистив докторську дисертацію й став доктором біологічних наук. Однак принципова безпартійність А.М. Кононенко стала перешкодою для успішної кар’єри вченого. Декілька років на початку 70‑х Олександр Макарович викладав у Другому московському медицинському інституті, очолював кафедру фізики. Із-за хвороби він був змушений залишити кафедру, а через деякий час повернувся до ЦНІРІ, де очолив Всесоюзну дозиметричну лабораторію. Олександр Макарович автор багатьох наукових праць із біофізики, цитології, проблем онкології. Мало хто знає (крім вчених), що по формулам Кононенка американськими вченими здійснені розрахунки польоту астронавтів на Місяць. Що Олександр Макарович категорично відмовився від переїзду до США, вважаючи, що вчений зобов’язаний працювати на свою країну (хоч багато «комуністів» вже давно там).
Олександр Макарович Кононенко був різностороннє обдарованою людиною: непогано малював, писав вірші, прозу. У 1968 році в журналі «Донбас» (№1 и №2) був опублікований науково-фантастичний роман Олександра Макаровича «Скорений промiнь». Пізніше, в журналі «Новi днi» публікувались його повісті й оповідання. Серед останніх – «Вечори на дитинцi», «Гуляща Фроська», «Вітебський вокзал».
Олександр Макарович Кононенко був автором цілого ряду досліджень і публікацій із актуальних питань сучасності. В першу чергу його хвилювала доля України й української мови. Цій темі присвячена його стаття “Iмперські марення на порозi 3‑го тисячорiччя».
До останніх днів свого життя Олександр Макарович зберігав активну життєву позицію. Він помер ранком, на Великдень, у неділю 1‑го травня 2005 року.
Ірина МЕЛЬНИКОВА,
донька Олександра Макаровича
Невпинний біг часу — ще в пам’яті чуєш голос людини, а минуло вже 5 років як її вже немає.Так вийшло ‚що, по приїзду до Санкт-Петербургу, я в перший же день перебування в місті пішов на розшуки української громади. Так, пішов,тому що мені по телефону сказали, — вони виступають де-то в саду «Олімпія».Там я вперше й зустрівся з цією Великою а, насправді, маленькою, я б навіть сказав, соромливою, згорбленою, літньою людиною. Зовсім безголосою , співаючою в складі хору. Є такий комплекс самотності — людина йде до любого гурту ‚лиш би не залишатись наодинці. Насправді доля правди в цьому є — він був вдома самотній, наодинці з хворою, неврівноваженою дружиною. Та і сам здоров’я багато не кепського (серце).
Але тут потрібно згадати хто він у суспільному плані, що він за людина. Адже ніхто інший як Олександр Кононенко стояв у відродження українського товариства ім. Т.Г.Шевченка після розпаду СРСР, обраний громадою його першим головою. І це в дуже амбіційному товаристві, де половина ради — професура, літератори та інші достойні люди. От який авторитет мав Олександр Кононенко серед своїх колег!
Як пише донька — він до останніх днів зберігав активну життєву позицію. Лише в останні місяці, коли під час відвідин українці пропонували повезти його на святкування річниці Шевченка, чи інші свята, він категорично відмовлявся, бо хотів, щоб його запам’ятали енергійною, жвавою людиною, якою він був все життя. І то, насправді, так: він мабуть єдиний з керівників товариства, який вважав за необхідність бувати на всіх українських заходах, обов’язково вводячи в цей захід просвітньо-інформаційний зміст. Кожна рада товариства щопонеділка починались з засідання «Історичного клубу» де чергова інформація була від Олександра Макаровича.Він переконав професора Миколу Романовського (керівника українського хору м. Санкт-Петербурга), що українці краще будуть відчувати українську пісню, якщо на репетицію ввести урок по українській історії. Члени хору з задоволенням згадують, якими цікавими були розповіді Олександра Макаровича. А потрібно було бачити, з яким інтузізмом він взявзя за роль дідуся в народному театрі «Друзі» (організатор театру і режисер Галина Красиліч-Кролевець) у виставі «Святвечір в українській хаті»! В його виконанні дідусь то дійсно старійшина роду, що зберігає і передає традиції народу своїм нащадкам.
Усім своїм життям Олександр Кононенко служив людям і своїй ненці Україні. Таким щирим українцем він і залишився в пам’яті людей, яким поталанило бути разом з ним на життєвому шляху. Ось що у свій час я написав у вірші, присвяченому Олександру Макаровичу Кононенку:
В його серці живе Україна
Цю шановну людину
Дуже добре всі знають.
Дуже часто й Вкраїну
Через нього сприймають.
Бо завжди в нього лине
Наша батьківська мова,
Ніби тато у хаті
Починає розмову.
Коли ж твори його
Про Вкраїну читаєш,
Відчуваєш, що сльози
Тебе всього проймають.
Бо у кожнім рядочку -
Рідний дух Батьківщини,
Доля синів і дочок,
Сила духу родини.
Так твори і надалі,
Наш закоханий друже!
Не забуде Вкраїна
Тих синів, що їй служать!
Валентин ІВАЩЕНКО
