…І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?…
Данная публикация переполнена фактами. Многие факты уже приводились в других публикуемых на этом сайте статьях. Хотя не все, возможно, их читали. Здесь важно другое — доклад был сделан на “круглом столе” в городском Законодательном Собрании. Важно и то, что в подотчетный период жизнь украинской автономии, что называется, била ключом, силами членов автономии проводилось множество разноплановых мероприятий. Строилось много планов. О чем сегодня приходится только мечтать. Ныне мы живем в сложное время, в том числе в российско-украинских отношениях. Где главное — выжить. Так что обратиться к славному прошлому и порадоваться за него не будет лишним.
Николай Васильевич Гоголь, 200-летие со дня рождения которого торжественно отмечено в 2009 году, по праву является гордостью русской и украинской культур и нашего славного Петербурга. Родословная Николая Васильевича по отцовской линии писателя кровно связана со знатными казацкими родами на Украине времён Гетманщины.
Его оружие – это голос! Мощный и глубокий, а еще непохожий ни на один другой! Последний год Михаил Хома, он же Дидзье, боец музыкального фронта. Где сейчас артист и о чем больше мечтает? Дидзьо на прямой связи с эксклюзивными деталями благотворительного европейского тура.
Люцина ХВОРОСТ (нар. 1982, Харків) – співачка-шансоньє, журналістка, поетка, письменниця, літературний критик. Авторка трьох виданих збірок поезій та книжки інтерв’ю. Створила близько п’яти десятків пісень у стилі шансону, романсу, ретро-кабаре і традиційної естради. Перекладач із польської мови.
Люцина Хворост була участником Першого всеукраїнського благодійного фестивалю українського романсу імені Квітки Цісик (Львів) і здобула там першу премію.
Полетів би’м на край світа,
Як вітер, што в полі літат, гей,
В гамерицький край.
Лем жаль ми тя, моя хижо
Лем жаль ми тя, моя хижо
Солом’яна, жаль.
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
ПЕРЕКЛИК ПОКОЛІНЬ І НИНІ, І ПРІСНО…
